За що я люблю традиційне закарпатське весілля

 

 

Про закарпатську гостинність говорять далеко за межами самого Закарпаття, але відчути її сповна можна лише на сільських весіллях, де збираються 250 людей, бо то «лиш самі свої».

Тільки на таких весіллях тобі з самого ранку пропонують «піціцько для настроєнія». Аргументи, що ти на роботі і за кермом не дуже допомагають. Але завжди знайдеться хтось, хто скаже «лишіться дітини, най мало пофоткать, а пак з нею вуп’єме». Потім тебе запрошують за стіл, садять поруч з гостями і чиясь тютка починає накладати тобі салати, рулети і котлети з відбивними. Якщо ти впираєшся і кажеш, що молода вже двічі дзвонила, а ви ще навіть не починали фотографувати молодого, то чуєш, що «нам ниє де шатувати, без нас не нАчнут». І всі спокійно продовжують «гОститись». Окремо варто виділити кавовий ритуал. Без кави ніхто нічого не робить. Каву пропонують раніше, ніж ти встигла представитись.

Така ж ситуація і вдома у молодої, але крику і метушні набагато більше. Манекени, сумки, туфлі, кошики для квітів та інші дуже необхідні речі «кочують» з кімнати в кімнату, бо «не знати де будуть фотькати і треба, оби пОрядок був усюди». І обов’язково всі плачуть: і молода, і мама, і дружки, і всі жінки, які присутні в будинку. А потім ти вдягаєш молоду, бо «ви майліпше знаєте што і куди дІвати».

Про викуп, думаю, розповідати не потрібно. Торгуються тут голосно, жваво та весело. З кожної хати на вулиці виходять сусіди, щоб подивитись на молоду, обговорити сукню та погОститись за здоров’я молодих. Поки гості п’ють погар, сусідські діти тихенько знімають бантики з машин та кульки з берези.

Хлопцям не зрозуміти, як це бути дівчиною-фотографом на весіллі у селі. Їх ніколи не просять, а часом і вимагають, вдягнути хустку перед тим, як зайти у храм, бо «то не слОбудно з непокритою головою». Також до них ніколи не підходять зі словами «ого який у вас великий … об’єктив» і не починають питати «ци вашуй мамі зять не нужен? Бо я маву хижу, трактор і знаву плитку класти. Я три годи на Чехах бов, та знаву усього робити».

Перекуси між обрядами також варті уваги. Тільки у нас кажуть «їчте, бо булше не дадуть», а за дві години накривають ще багатший стіл. Тільки у нас молода після фотосесії біжить до стола і кричить «мамко, дайте ми кусок шовдаря, бо дорас умру». І тут тобі знову пропонують «для настроєнія» або для «рєзких кадрів».

В ресторані місцеві музики уже «в настроєнії» і закликають тебе до такого ж. Мами молодят бігають в останніх приготуваннях, а молодята приймають привітання. Сокачки, які ще зранку мішали салати, нарізали тіста, крутили рулети і кричали «не фотькай ня, бо я не припараджЄна», виглядають як голлівудські зірки на врученні премії «Оскар»: довгі сукні з камінням, блискітками та мереживом, пишні зачіски та високі підбори, які вони після першого чардашу кидають під стіну чи стіл, бо «в тому си мож ноги переламати». Потім вони взувають шльопанці на колготи і знову відчувають себе зірками.

Старші жінки традиційно обговорюють сукні подружок нареченої. І завжди знайдеться така, яка «натЯгла на ся маминой плаття і впозірує ги стара дівка»  і така, яка «вбралася ги курва». От так вони собі і знаходять теми для розмов на цілий вечір. А ще вони ж починають сватати своїх синів, плимянників чи похресників до кожної незаміжньої дівчини, наввипередки вихваляючи кожна свого. І тобі теж починають когось сватати.

Танцюють на таких весіллях багато і довго. Як можна витримати 14 хвилин чардашу, піти до стола на «50 грам», а потім знову піти танцювати для мене досі залишається загадкою. І так цілу ніч, адже гуляти на Закарпатті вміють.

Частувати людей також вміють. Жоден гість не піде з весілля з пустими руками. Тому на наступний день після весілля у мене в холодильнику часто є коробка з тістом та пляшка чогось міцненького.   

Враховуючи все вищесказане, можу з упевненістю сказати, що я обожнюю свою роботу, людей та свальбляні домашні тіста 🙂